Дубове C
Останні новини
Пошук
Дубове
» » У Дубовому пройшло дитинство видатного угорського аматора-ботаніка ХІХ ст Вагнера Людвіга

У Дубовому пройшло дитинство видатного угорського аматора-ботаніка ХІХ ст Вагнера Людвіга

14 лис 2020, 09:25    redaktor
0 коментарів    341 перегляд
У Карпатському регіоні у різні часи працювала ціла плеяда аматорів-натуралістів, які досліджували різні аспекти природи. Просте захоплення багатьох перших природодослідників часто переростало у справжні професійні наукові дослідження. Їх любительські розвідки і колекції пізніше формували основу відомостей про природний світ не тільки місцевостей, де вони працювали, але й Карпат загалом.
 Одним із таких сподвижників науки був Вагнер Людвіг (Вагнер Лайош) (Wagner, Vágner, Vagner - Ludvig, Ludwig, Lajos), який самовіддано працював на благо ботанічної науки у середині XIX ст., досліджуючи флору одного з найбільших та найменш вивчених комітатів Угорського Королівства – Мараморошу (9720 км 2 ). Він став першим місцевим ботаніком, уродженцем Мараморошу, завдяки детальним дослідженням якого став відомим рослинний світ цього краю. Зараз змінилися кордони і його мала батьківщина, історично пов’язана з сучасними територіями Закарпатської області та повіту Марамуреш, знаходиться вже у прикордонні України та Румунії. В минулому землі комітату Мараморош охоплювали південний мегасхил Східних Карпат на заході від Боржавських полонин, східних схилів масиву Тупий (Вулканічні Карпати) та м. Хуст аж до Родняньского масиву, включаючи на півдні північні схили Авашських гір Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма. Адміністративним центром комітату у ХIX ст. було м. Марамарош-Сігет (нині Сігетул-Мармаціей в Румунії). Мараморош був найбільш гористим комітатом Австро-Угорщини та відзначався однією з найвищих на континенті лісистістю. Майже всю його територію займали гори, і тільки в західній частині, у долині головної водної артерії краю – р. Тиси. були невеликі рівнинні ділянки. 16
Людвіг Вагнер народився 10 лютого 1815 року у с. Богдан (Tiszabogdány) комітату Мараморош (нині Рахівський район Закарпаття). Його батько, Вагнер Йоганнес (Янош), належав до шляхти (nobilis), і працював у лісовому господарстві як лісовий майстер (silvarum magister), а з часом і як лісничий (silvarum indagator). Згодом, переїхавши у Сігет, займав посаду експедитора солі. Його мати (уроджена Йозефа Шеффер (Schöffer Josepha)), народилася 1778 року. Людвіг був первістком у родині. Незабаром, після народження старшого сина сім’я переїжджає у с. Домбо (сьогодні Дубове, Тячівського рну, Закарпатської області), де проживає аж до початку 30-х років. Тут народилися молодші брати – Йозеф і Йоганнес та сестри – Барбара і Анна. Батько, бажаючи дати дітям освіту, відправляє синів на навчання. З осені 1824 р. брати Людвіг і Йозеф студіюють у римо-католицькій гімназії м. Сігет, якою в ті часи опікувався католицький чернечий орден піаристів. По завершенню чотирьох початкових граматичних класів Людвіг продовжує освіту у гуманітарних класах, які завершує у 17-річному віці. В ці часи до навчальної програми Мараморошсігетської гімназії були включені такі дисципліни як географія та природничі науки. В рамках останньої особливу увагу приділяли вивченню рослинного світу, тому, імовірно, вже у гімназії юнак зацікавився рослинами. Оскільки у Мараморош Сігеті в той час не було вищих філософських класів, тому Людвіг Вагнер продовжує навчання у гімназії м. Кошице комітату Абауй-Торна (тепер Словаччина) (Kanitz, 1890), яким опікувався католицький чернечий орден премонстрантів. У двадцятирічному віці, завершивши навчання, Людвіг Вагнер повертається у Мараморош Сігет, де з 1835 року працює спочатку комісаром по перевезенню солі у Королівському управлінні шахт та тваринництва, а пізніше – ключником. Незабаром і його батьки переселяються з Домбо до Сігету. 15 січня 1848 року Людвіг Вагнер одружується, але вже у вересні його перша дружина помирає під час пологів. Невдовзі він одружується вдруге, вступивши в шлюб з Кароліною Браун, яка народилася 21 травня 1826 року у містечку Вилок (Újlak) (тепер Україна) у сім’ї Браун Д. Якобуса і Гундерман Сюзанни (дівоче прізвище) (Karácsonyi, 2015). У цьому, як він писав, щасливому шлюбі (Vágner, 1860) народилося троє дітей – Емілія Марія, Лайош Якоб та Йозефус Каролус (Йожеф Кароль). Донька, імовірно, померла у ранньому віці, бо у опублікованому 1860 року листі він згадує лише про двох малолітніх дітей (Vágner, 1860) і, пізніше, тільки про двох синів. У 1855 році Вагнер разом з сім’єю, отримавши підвищення по службі, переїжджає до Хуста, де працює контролером і касиром королівського лісового господарського управління. Він поселяється з родиною у будинку лісника, розташованого у підніжжя зруйнованого Хустського замку (Győrffy, 1942). Згодом, у 1870 р., Хустське королівське господарське управління припиняє свою діяльність і його переводять до Рахівського лісового управління. Впродовж десяти років аж до виходу на пенсію у 1880 році 17 Людвіг Вагнер працює у Рахові (Győrffy, 1942). Пізніше переселяється з родиною до м. Хуст, де повністю віддається улюбленій справі – дослідженню рослинного покриву регіону, але недовго – 9 червня 1888 р. серце флориста перестало битися. Він був похований у м. Хуст. Працюючи в Сігеті, а пізніше в Хусті і в Рахові він здійснює ботанічні екскурсії до різних куточків краю, збирає та гербаризує рослини, веде листування з багатьма ботаніками як Карпатського регіону, так і інших країн, активно обмінюється гербарієм. Дослідник колекціонував рослини все життя: перший серед відомих його гербарних зборів датується 1937 роком, а останній – з 1886 року. Людвіг Вагнер одним із перших у серед угорських ботаніків у 1846 році вступає до Віденського ботанічного товариства (Wiener Botanischen Tauschvereins), через яке налагодив обмін гербарієм з колегами з інших регіонів. Також збирав гербарій для “Flora exsiccata Austro-Hungarica”, заснованого професором Віденського університету Антоном Кернером фон Маріланом, що теж сприяло поширенню його гербарних зборів. Завдяки постійному обміну гербарієм власні збори Людвіга Вагнера з Мараморошу збагатили гербарні колекції провідних ботаніків та колекціонерів і з часом були долучені до гербаріїв природничих наукових установ світу. На основі гербарних зборів мараморошського флориста А.Кернер описав один з карпатських ендеміків, названого на честь Людвига Вагнера – Phyteuma vagneri (Kerner, 1883, 1884). Ім’я дослідника закарбовано і у видовій назві ще одного виду – Gentiana vágneri Janka, а також у назві карпатської різновидності білоцвіта весняного Leucojum vernum var. vagneri Stapf (Schedae ad Flor. exs. Austro-Hung. 4: pl. 86, n 1480. 1886), що сьогодні, згідно пріоритетів першоопису розглядається як окремий підвид L. vernum subsp. carpathicum (Sims) K.Richt. Звичайно, найвагомішою науковою спадщиною невтомного трудівника-дослідника рослинного покриву Мараморощини є його гербарій. Персональна гербарна колекція дослідника (40 тис. зразків) зберігається в Угорському Природничому музеї (Будапешт, BP). Найціннішою її частиною є власні збори Л. Вагнера з Мараморошу, іншу значну частину складають отримані за обміном гербарні зразки з усієї Європи. Хоча більшість видів рослин, що потрапили до його колекції або шляхом обміну, або були куплені, зазвичай представляли собою дублетні матеріали, проте дотепер там є збори зарубіжних колекторів, які збереглися лише у його персональній колекції. В Гербарії Ужгородського національного університету (UU) та частково у збірках Закарпатського краєзнавчого музею також знаходиться частина гербарної колекції Людвіга Вагнера, що налічує близько 1000 гербарних зразків. Аналіз цієї частини колекції ботаніка-аматора незабаром побачить світ в Українському ботанічному журналі. Не зважаючи на таку ретельну гербаризацію рослин, ботанік-аматор Людвіг Вагнер є автором лише однієї, але ґрунтовної публікації про рослинний світ комітату Мараморош (Vágner, 1876), факсимільне видання цієї частини праці планується до опублікування. У конспекті флори 18 Мараморошського комітату він наводить близько тисячі видів рослин, серед них дикорослі, культурні, декоративні, лікарські тощо. До кожного виду подано місцезростання, його екологічну характеристику та час цвітіння. Таким чином, творчий доробок першого закарпатського ботанікааматора Людвіга Вагнера має велику наукову цінність і є надійною базою проведення флористичних досліджень на регіональному рівні. 
Матеріал взято з наукового видання «ВНЕСОК НАТУРАЛІСТІВ-АМАТОРІВ У ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ», де зібрано матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 200-річчю від дня народження Людвіга Вагнера (14-16 травня 2015 року, Берегово, Україна). 

Поділитися:

Коментарі
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.