Дубове C
Останні новини
Пошук
Дубове
» » Такі різні дубівчани: 98 років від дня народження Івана Чендея

Такі різні дубівчани: 98 років від дня народження Івана Чендея

20 травня 2020, 08:44    redaktor
1 коментар    547 переглядів
 Сьогодні у фейсбучній   стрічці натрапив на дуже цікавий матеріал-допис професора Сидора Кіраля, що проливає трохи світла на дубівські страсті зразка весни 1969 року, коли в Дубовому – у Будинку культури і двох школах з подачі райкому КПУ-КПРС під недремним оком КДБ збирались збори селян та вчителів, на яких малося одностайно осудити нашого земляка – письменника Івана Чендея. Що з того вийшло, знаємо за матеріалами газет «Закарпатська правда» та «Дружба», які свого часу подавали офіційну точку зору. (Про них, зокрема йшлося у статті того ж таки професора «Березневий сніг» – моя найчесніша книга»: збірка Івана Чендея в контексті доби та сьогодення», яка надрукована у науковому збірнику УжНУ).Працюючи над виданням епістолярної спадщини Івана Чендея й інших архівних матеріалів, Сидір Степанович натрафив на справжні знахідки. Подаємо тут фейсбучний допис без змін, може хто озветься з підписантів або свідків тих подій.
ІВАН ЧЕНДЕЙ ТА ДУБОВЕ:
З ІСТОРІЇ ЗБІРКИ "БЕРЕЗНЕВИЙ СНІГ"
Прийшов травень Івана Чендея... На жаль, клята пандемія не дала змоги провести вже вкотре Чендей-фест, пошанувати переможців Всеукраїнського конкурсу малої прози, побувати на Верховині, напитися тої неповторної краси, яка надихала на творчість письменника, надавала сили вистояти, коли недруги безоглядно критикували за його творчість, особливо повість "Іван". Учора Марічка Чендей-Трещак нагадала своїм щемним дописом про день народження Батька... І так стало тепло , радісно і водночас трішки тужно на душі... Але нічого свято відбудеться...
Переглядаючи нині деякі документи до майбутнього двотомника персональних справ Чендея, натрапив на два унікальні документи (а їх там значно більше) : листи земляків Чендея з приводу так званих зборів в 1969 р. в Дубовому, де , як згадувала уже покійна сестра письменника Анна, "комунішта" громили її брата за антирадянські твори. Коментувати не буду, збережено мову документів, а читач нехай сам висновує, на чиїм боці правда.
ЛИСТ ЖИТЕЛІВ СЕЛА ДУБОВОГО
Ми, жителі с. Дубового, прочитали збірку Івана Чендея «Березневий сніг» і не можемо не висловити своєї думки, охарактеризовуючи її. Іван Чендей розробив у збірці всі хвилюючі теми нашого буття, дбає за наше майбутнє, вказує на не гуманне ставлення до людей керівника села Івана Каламаря.
Нас, односельчан письменника, є коло десять тисяч жителів. Ми всі дуже обурені, що обговорення даної книги «Березневий сніг» Івана Чендея не пройшло справедливо. Найбільше обурення у нас виявилось, коли ми прочитали під нашою адресою статтю «Чому обурились Дубівчани?» в газеті «Закарпатська правда» №38 за 9 березня 1968 р. Автори статті, напевно, взяли за основу виступи і підписи восьми людей Дубового П.Ю. Памфюка, І.Д Поповича, В.М. Черевка, Ю.А. Мадара, Д.Д. Подольського, Ю.В. Мотринця і ін. жителів.
Дані люди підписались за дорученням жителів с. Дубове в статті «Життя – в кривому дзеркалі» газети «Закарпатська правда» за 8. ІІІ. 69 р. Хто ж дозволив доручити даним товаришам адресувати лист.
Ми, всі жителі, протестуємо, що підписуватись від нашого імені – не доручали. Нехай вони знімуть з нас цю чорну пляму.
Ми знаємо, що кожна людина має право на критику і самокритику. Але чомусь самокритика даних товаришів найбільше турбує, адже вона потривожила людей, які, напевно, відчули себе в образі героїв з негативними рисами у збірці Івана Чендея «Березневий сніг».
Ми не знали, що 2 березня на зборах села на нас надівають маску «обурливих» за твір «Березневий сніг». Так, ми дійсно обурливі, але не книгою нашого письменника, а людьми, які керували даними зборами. Збори розпочав ведучий з порядком денним: «Від виборів – до виборів». Закінчились збори чомусь? «засудження книги І. Чендея «Березневий сніг». Ми спочатку не моли второпати, що до чого? Уважно слухали. Виступає Мусієнко Р.А., підготується Черевко В. М., пролунало. В такому аспекті ми прослухали 7–8 виступаючих.
Коли з списку ведучого зборами вичерпались всі виступи і заздалегідь підготовлені, об’явили: «Виступи закінчено». Ми аж тепер второпали, що нашого земляка засуджують, а ми йому, навіть, послали листа-подяку за новий твір.
Люди один за одним підводили руки, щоб висловити й свою думку, можливо, й не так по-культурному, але все ж таки маємо право на це. Ні! Жодного з нас боялись вислухати. Нічого, ми виступимемо в письмовій формі.
Дещо з твору і ми зрозуміли, можливо, не зовсім правильно, але власну думку висловлюєм. Виступаючі на зборах висловлювали свої думки і навіть зачитували цитати з твору «Березневий сніг» І. Чендея з такою інтонацією, нібито сам письменник це говорить, не розуміючи, що це слова даних персонажів. Також було обговорено біографію письменника в такому аспекті, нібито преступника розглядають. Але з виступаючих не всі виходці, тобто корінні жителі Дубового.
Ми знаємо нашого письменника ще малим Іванком і бачимо його підпис сьогодні, як автора багатьох видань – Іван Чендей на книзі його власного таланту. Ми шануємо нашого односельчанина Івана Чендея й тому, що він не забуває про наше рідне село. Ми разом з ним ще й сьогодні – косарі. Він любить чесну працю людей. Ми з ним завжди друзі.
Тепер ми стоїмо перед нашим дорогим односельчанином окутані маскою «обурливих» за його збірку «Березневий сніг». Ні! Цю маску ми зірвем з нашого обличчя і нікому не доручали навідувати її нам, корінним жителям села Дубового, друзям Івана Чендея. Ми будем одностайно протестувати проти заголовка статті «Чому обурились Дубівчани», написаної в газеті «Закарпатська правда» за 9 березня 1969 р. Ми не будемо самі собі плювати в очі, як це зробили деякі. Чому ведучий зборами не надів очки, коли сказав: «Товариші! Хто проти збірки Івана Чендея «Березневий сніг» – проголосувати. «Одноголосно»! З числа «одноголосно» піднялось 30–40 рук з величезного натовпу людей. Інколи ці «одноголосні» якраз приводять до таких факторів, як і в повісті «Іван» збірки «Березневий сніг» І. Чендея, коли деякі керівники не вміють гуманно ставитись до людей. Так, нас не помітили при голосуванні, не помічали при проханні слова до виступу. Хоч ми самі тут родились.
Про події, описані в збірці, ми твердо докажемо. Все описане проходило на наших очах. Ми не погоджуємось з тим, що, критикуючи збірку, говорять, що автор нібито захищає старі звичаї. Але якщо з старих звичаїв є прогресивні, то чому ж їх не вводити в життя? Хіба все передове, прогресивне будувалось заново, на новому ґрунті. Ні! Історія розвитку суспільства показує, що духовна культура людей ніколи не створюється наново. Ми завжди використовуємо все цінне з того, що було створено людьми на протязі століть. На старому фундаменті будуй нове. Але не в таку ж то старовину забрів письменник, всього тільки декілька років і якщо добре вдуматись, підійти реально, то можна оцінити твір з другої сторони. Ми не за релігію. Ми вже сьогодні бачимо, що всі «Божі чудеса» ми самі звершуємо. Колись люди, побачивши космічну ракету чи спутника, сказали б: «Чудо Боже!». А тепер ми ні в які чудеса не віримо, бо бачимо їх на свої очі. Письменник не восхвалює попа Стаха, як проповідника і його віровчення, він зображає його як пережитка. Якого вже не можна перевиховати в комуністичному дусі. Ми маємо кого виховувати. Перед нами процвітаюча молодь, підростаюче покоління.
«Так. так… я знаю … Хтось скаже – наша наука застаріла. Та я і сам не кажу. Що вона не застаріла…» (слова Стаха).
Цей же самий піп – батько сина, який загинув за Радянську владу, в період колективізації села Дубового. Чи зумів Стах передати синові деякі хороші риси? Звичайно, сусіди його не виховували. Син забрав від батька найкращі риси, а реакційні відкинув з приходом радянської педагогіки і став комуністом. Син попа Стаха став першим головою колгоспу нашого села, який загинув від рук ворогів соціалізму.
Наш герой Іван Каламар з повісті «Іван» даної збірки теж мав прогресивні риси комуніста. Але він діяв не зовсім правильно. Порівнюючи з попередником комуністом, якого він звав «Тезку», Каламар також багато працював, але на першому плані у нього була «горілочка», про яку він ніколи не забував. Він помер від «горілчаного стуку в голові», коли зламав ногу.
Коли Каламаря обрали головою сільради, він почув у собі велику силу. 
– То були дні! Івана Івановича всі боялись! – непомітно чваньковито відповів Каламар.
Люди впізнають у Каламареві Івана Фіцая, колишнього голову сільради. Коли в його руках появилась печать, Фіцай вважав, що тепер він – Бог. До людей ставився грубо, не задумуючись, який період люди переживають. Потрібна була тільки переконаність людей, гуманне ставлення до них, чого не було у Фіцая. Йому було – дай! Я Іван Іванович! – це його переконаність людей.
Про низький рівень культури деяких людей свідчить також те, як жінки після смерті Івана Каламаря розсуждали гріхи покійного.
Вам, напевно, будуть регулярно надходити листи від людей, як не змогли усно висловити свої враження на збори по поводу збірки Івана Чендея «Березневий сніг».
Ми шлемо також лист-подяку Івану Михайловичу Чендею від його односельчан за його чуйне ставлення до людей праці, про його перебування за наше майбутнє.
Ми дуже просимо нашого письменника пробачити нам, якщо він нас «відніс» у число «обурливих дубівчан».
Редакцію газети просимо опублікувати наш лист в найближчий час в газеті «Закарпатська правда», щоб зняли з нас пляму «обурення». Ми не заспокоємось до тих пір, поки даний лист не опублікують. Ми дуже просимо надіслати нам ще, хоча би, 600 примірників книги Івана Чендея «Березневий сніг» для наших жителів, щоб у кожній хаті талант нашого письменника-односельчанина приносив нам гордість. «Заходьте до нас в гості, Іване Михайловичу Чендей. Ми раді Вас зустріть!».
Лист написаний в чотирьох примірниках:
1. Київ, ЦК КПРС, Шелесту.
2. Київ, Спілка письменників України Олесю Гончару.
3. Ужгород, Спілка письменників Івану Чендею.
4. Редакція газети «Закарпатська правда» Ужгород.
Лист підписали жителі села Дубове Тячівського району Закарпатської обл.:
Ципин, Носа, Леспух, Футько, Мичко, Магула, Шкиндя, Мотринець, Руснак, Мотринець, Головчук, Бігунець, Мадар, Вурста.
(Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва. Ф. 590. Оп. 1. Од. зб. 759. Арк. 72–81).
Голові письменників
Олесю Гончару,
письменнику Івану Чендею
Дорогі письменники! Я недавно мала змогу прочитати книжку Івана Чендея «Березневий сніг», яка справила на мене дуже хороше враження. Немає нічого дивного, що повість «Іван» визвала незадоволення у деяких керівників нашого села. Я робітниця сільпо і в свій час працювала і знала Івана Фіцая, якого ніби узнають в Каламарьови. Я не хочу переносити на прототипа образ Каламаря, хоч там може щось і взято із життя Фіцая (бо деякі факти мали місце в його житті), але біда і тому що в цьому образі впізнали себе такі як Мотринець, які стараються очорнити письменника. Збори, які організував тов.. Мотринець ганьблять село і всіх чесних людей. Я мала можливість особисто мати справу з тов. Мотринцьом, як замісником голови Сільської ради і можу вам сказати, що то безграмотна, нечесна людина, грубіян в якого на першому місці тільки нецензурні слова. Користуючись і зловживаючи своєю властю він може ізбити хоч кого на сільраді, вигнати із свого кабінету, що й зробив він зі мною у свій час незважаючи хотя би на те, що я жінка. Радянська влада дала йому можливість бути замісником голови сільської ради, членом КПРС, але де записано в Радянській Конституції, що можна потурати властю і зловживати радянськими законами. І така людина, як Мотринець, якому б треба зробити висновки для себе, прочитавши повість «Іван», зорганізовує навколо себе невелику (я підкреслюю що невелику тому, що їх мало у нашому селі) кучку нечесних людей, які провели ці збори і які тепер організовують гоніння на односільчан. Наприклад визивають людей, які письмово чи усно захищають нашого письменника залякують їх що звільнять їх з роботи, що виключать деяких із членів КПРС і виселять навіть із села. Хто дав право їм робити такі безчинства?
Письменника Чендея ми знаємо добре і любимо його твори. Я читаю і люблю його новели, повісті, романи… А як чудово описана природа нашого краю в його творах, вона живе разом з його героями розмовляє з читачем. Так писати може людина, яка закохана в свій край, яка любить свій народ.
Я гор[д]жуся тим, що маю право називатися вашою землячкою, дорогий Іван Михайлович і дякую, низько вклоняюся вам від багатьох дубівчан і робітників сільпо за книжку «Березневий сніг». Дякую вам за правду, яка проходить червоною ниткою у повісті «Іван». 
Бажаю Вам міцного здоров я і довгих років життя!
Дуже просимо голову Українських письменників посприяти тому, щоб у нашому селі було не сім, а бодай дві три тисячі книжок «Березневий сніг».
с. Дубове 
4 квітня 69 р.
Савула Марія Василівна 
(Архів І. Чендея)
PS: Мій коментар у ФБ:
Рукописи не горять. І дуже добре, що правда пробивається хоч би й через півстоліття. Оця "пляма обуреності" висіла на нас, дубівчанах, довгі роки. Важко було її скидати. У 1988 році журнал "Вітчизна" опублікував мою статтю "Чи обурюються дубівчани". У 1994 році в "Новинах Закарпаття" я додав свій голос "На що сподіваються дубівчани" у хорі тих, хто ратував за присудження Іванові Чендею Шевченківської премії. І ось сьогодні стараннями пана Сидора Кіраля маємо нагоду із приємністю прочитати справжній голос дубівчан із далекого 1969 року. Спасибі вам, професоре. І спасибі тим землякам, які не побоялись в умовах тоталітаризму виступати за правду, за справедливість і красу.
PPS: Цієї зими довелось розмовляти з двома такими свідками – подружжям Носів – Василя Михайловича й Оксани Михайлівни. Вони трохи пролили світла, але хочеться, аби дубівська громадськість гуртом пролила ще більше ясності.
Михайло Носа, викладач Закарпатського політехнічного фахового коледжу (ЗМТ)

Поділитися:

Коментарі
  1. Олександр от 23 травня 2020 00:11
    Навіть не здогадувався, які тоді вирували пристрасті 
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.