Дубове C
Останні новини
Пошук
Дубове
» » Про свої фронтові дороги розповів 97-річний ветеран Олексій Ухаль з Дубового

Про свої фронтові дороги розповів 97-річний ветеран Олексій Ухаль з Дубового

09 травня 2020, 23:08    redaktor
0 коментарів    992 перегляда
Цьогоріч відзначаємо знаменну дату – 75-річчя з Дня Перемоги над нацизмом. І хоч гучні святкування у країні через карантинні обмеження не проводяться, та подякувати тим, хто наближав цю перемогу, наш святий обов’язок. На жаль, з кожним роком все менше залишається живих свідків тих буремних подій – хвороби та поважний вік спустошують ряди ветеранів.  Так, у селищі Дубове до 75-річчя завершення Другої світової війни дожив  тільки один ветеран – 97-річний Олексій Ухаль. 
Його добре знають у селищі та цінують за подвиг. Раніше  чоловік брав участь у всіх мітингах, які проводились у Дубовому з нагоди Дня Перемоги. Однак останні 10 років через нездужання Олексій Ухаль не покидає свого обійстя. І аби віддати шану ветерану, впродовж кількох років  селищний голова Василь Носа сам навідується до нього з подарунками. 
Тож і цьогоріч 9 травня Василь Михайлович здійснив візит до ветерана і від імені односельців подякував Олексію Ухалю та привітав зі святом.  Разом з Василем Носою у гостях у фронтовика побувала  і наш кореспондент.
Живе чоловік в урочищі Вітерна. Його обійстя височіє  на одному з крутих пагорбів. Аби дійти до нього, треба подолати кілька десятків метрів стрімкого підйому та перелаз. Доклавши незначних зусиль, опиняємось на подвір’ї Олексія Ухаля. При вході до оселі чутно музику, це дід Олексій дивиться телепередачу про День Перемоги. Непроханих гостей він спочатку не впізнає, а потім вдивляється, і з усмішкою на устах промовляє до селищного голови: «Це ти, Василю?!». 


Між візитерами та господарем зав’язалась бесіда. Просимо ветерана розповісти про себе та війну, однак Олексій Ухаль  нарікає, що вже багато чого не пам’ятає, але все ж дещо пригадує про своє непросте життя та фронтові дороги.
Народився Олексій Ухаль 19 лютого 1923 року у селі Дубове. Він був первістком у Марії Ухаль. Згодом  жінка народила ще 4 дітей. Змалку Олексію довелось багато працювати – дозирати худобу та допомагати матері поратися по господарству. Закінчив хлопець тільки 5 класів Вітернянської школи. Коли ж підріс, то пішов працювати лісорубом. 
А у 1944 році його, 21-річного недосвідченого юнака, разом з іншими односельцями, забрали на фронт. 
 Олексій Ухаль пригадує, що служив у складі 310 полку 110-тої гвардійської стрілецької дивізії. Разом з побратимами був відправлений на передову до словацького міста Мікулаш. Тут бійці тримали оборону до приїзду чехословацьких вояків. Після цього полк   відправили  на територію Польщі. 
«Воювали ми під Татрами. Там під час одного з наступів я отримав обмороження ніг.  І хоч надворі був березень,  у горах ще лежав сніг і був такий холод, що багато солдатів просто замерзали», – розповідає ветеран.
Лікувався дубівчанин у польському госпіталі. Коли ж одужав, то знову був відправлений на фронт. 
Однак у військових сутичках Олексій Ухаль більше не брав участі, бо дорогою на передову прийшла звістка, що Німеччина капітулювала. 
 «На фронт ми йшли пішки. Це займало багато часу та зусиль. Коли ж дійшли до німецького кордону, то дізналися, що німці здалися і війна скінчилася», – пригадує дід Олексій.
Почувши радісну звістку, Олексій з іншими земляками звернулись до полковника з Чехословацького війська з проханням дати звільнення та дозвіл на повернення додому. Оскільки думали, що Закарпаття знову стало частиною Чехословаччини. Той погодився, однак перед поверненням додому юнак з побратимами мав виконати ще одне завдання –  доправити фронтових коней до містечка Рава-Руська, що на Львівщині. 
«Ми пішки гнали коней через усю Чехословаччину та Польщу, аж до Львівщини. Коли ж прибули на місце призначення, то почали просити від полковника обіцяне звільнення. Він відповів, що не має права відпускати русинів, адже Закарпаття вже стало частиною Української СРСР, однак все ж дотримає слова, тож відпустив нас додому», –  розповідає фронтовик. 
До рідного села Олексій Ухаль добирався й товарними поїздами, і попутними вантажівками, немало шляху стоптав й пішки.
Після війни чоловік продовжив працювати лісорубом. Одружився з дубівчанкою Оленою. З нею виховали 4 синів. На жаль, років 15 тому дружина померла. Нині доглядає за стареньким син Микола, який живе поблизу. Дід Олексій має велику родину: 13 онуків, 37 правнуків і 3 праправнуків. 
На жаль, роки беруть своє, вже не має Олексій Ухаль тої моці, аби поратись по господарству, як раніше. Каже, що ще тогоріч свиней підгодовував, а цього року щось геть ноги заслабли, та і  слух підводить, віднедавна почав погіршуватися й зір, однак поки що фронтовик може читати без окулярів. 
Зараз основна розрада у діда Олексія – це перегляд новин та різних телепередач по телевізору. Кожен новий день Олексій Ухаль зустрічає з вдячністю та насолоджується ним. Що ж до секрету свого довголіття, то каже, що заслужив його у Бога важкою та чесною працею.  
Бажаємо шановному ветерану ще довгих-довгих літ у здоров’ї та доброму настрої.

Л.БІЛАК.

Поділитися:

Коментарі
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.