Дубове C
Останні новини
Пошук
Дубове
» » Згадуючи своїх учителів: головлікар Дубівської РЛ №2 розповів про Дубівську школу післявоєнного періоду

Згадуючи своїх учителів: головлікар Дубівської РЛ №2 розповів про Дубівську школу післявоєнного періоду

30 сер 2019, 09:38    redaktor
0 коментарів    327 переглядів

Ось і настає 1 вересня. Переважна більшість родин готує своїх дітей до школи. Особливі емоції переповнюють батьків та їх дітей, які йдуть до першого класу. Мені хотілося б сьогодні згадати і своїх вчителів далекого післявоєнного періоду минулого століття. 
...Осінь 1945 року. Завели нас у клас, де було три ряди парт. Учні були різних років народження, так сталося, що  Закарпаття перебувало у складі Чеської буржуазної республіки, далі Угорщини, а згодом – радянської України. Тому вже при новій владі УССР тих учнів, хто навчався в 1,2,3 класах за часів Чехословаччини та Угорщини, повертали в перший клас. Таким чином, гуртом навчалися діти, яким виповнилося від 7  до 11 років, першу четверть, надалі учнів ділили відповідно за віком у 1,2,3 класи. Спочатку обов’язковим було  навчання до 4 класу, а з 1949 році було запроваджено обов’язкове загальне семирічне навчання. Хто хотів продовжити здобувати освіту у 8-10 класах, писав заяву, проходив співбесіду в присутності директора, вчителя математики або філології. До 1956 року за навчання у середній школі учні вносили оплату у розмірі 50 чи 75 карбованців за рік, а це при 70 карбованцях середньої щомісячної зарплатні робітників і службовців. Соціально незахищених учнів звільняли від оплати, або якщо в сім’ї знаходилося двоє або більше учнів.
Перехід до обов’язкової восьмирічної освіти відбувся в 1958 р., а з 1961 — розпочався перехід до обов’язкової середньої освіти. 
У Дубовому навчання у школі вели вчителі, які приїхали здебільшого з Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської областей. Першим директором у роки СРСР був Ігор Размович Опалинський з Вінничини, він мав  козацьку поставу, гордо носив університетський значок на грудях.

Принагідно згадати викладача математики Андрія Івановича Шайденка, філолога Л.І. Кравченко, в цей же період успішно трудилися на освітянській ниві Олексія Петрівна Гарга, Євген Андрійович Кереші з дружиною. Перший, крім викладацької роботи,  вів ще  бухгалтерію школи. Боюсь когось не згадати, тому обмежуся  цими прізвищами. Всі педагоги того періоду були не просто професіоналами, а й щирої душі людьми, які самовіддано служили високому покликанню вчителя, користувалися шаною у населення. 
Вчитель для учнів – це мудрець, товариш, надійна людина у всьому, гордість школи, села, краю. Коли запитали пророка: хто вище в цьому житті – батько чи вчитель, він відповів: батько – той,  хто дає життя, вчитель – той,  хто піднімає людину на висоти неба.
Грамотних людей завжди бракувало у всі часи. Якось я почув таку притчу.
Купець прийшов до вчителя, щоб він написав йому листа до його товариша. Вчитель подумав і відповів, що не буде писати, бо його болить нога. Купець сказав: до чого тут нога, коли ви пишете рукою. Вчитель відповів: якщо напише листа, то адресат пришле до нього гінця, щоб учитель прийшов прочитати написане.
Учні післявоєнного періоду, а це не тільки дубівчани, а й мешканці  навколишніх сіл: Нересниці, Ганичів, Калин, Тарасівки, Ш.Луга, Красної, Усть-Чорної, Німецької та Руської Мокри, Лопухова - завжди згадують добрими словами вчителів того періоду. Зокрема, вартий похвали та наслідування Федір Юрійович Чипканич (на фото), який приїхав у Дубове  з Хустського району після закінчення гімназії, а згодом закінчив Ужгородський університет, факультет іноземних мов. Для багатьох із нас він був прикладом відповідальності, пунктуальності, професійності.

 Він палко любив свою роботу та всією душею прагнув навчати юнацтво. Крім викладання англійської та німецької мов, довгий період Федір Юрійович займав пост завуча школи. Тодішні учні та педагоги його порівнювали з начальником штабу військової частини, бо вмів ретельно та продумано складати розклади уроків, адже класи діяли у  десятьох пристосованих приміщеннях по всьому Дубовому. Іноді школярам та педагогам перерви не вистачало, щоб перейти з одного корпусу до іншого. Федір Юрійович завжди ретельно готував педагогічні ради, відкриті уроки,  проявляючи високу об’єктивну вимогливість як до учнів, так і до себе. Надзвичайний естет в усьому, будучи класним керівником, вимагав і від нас, учнів, охайності та дотримання порядку. Пригадую, як з його ініціативи, наш клас за скромні учнівські кошти придбав фіранку та скатертину для класного приміщення. Федір Юрійович був педагогом від Бога, який вкладав частинку своєї доброї душі у дітей, вчив їх поважати старших, виховував патріотичні почуття до своє родини, вулиці, села. Не забував наставник про своїх учнів і після закінчення школи, завжди цікавився їх долею, щиро радів успіхам. 
Вчитель, як і інша близька людина, живе до тих пір, поки ми його пам’ятаємо. Адже частина його праці в нас живе і сьогодні. Недарма кажуть: який вчитель, таке і суспільство, що посієш, те і пожнеш.
Спасибі вам, вчителі минулого і сьогодення. Ви завжди в пам’яті своїх учнів.





Микола Бігунець, випускник Дубівської середньої школи 1955 року. 

Поділитися:

Коментарі
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.