Дубове C
Останні новини
Пошук
Дубове
» » Славний син дубівської землі: шанованому лікарю, політичному та громадському діячу Миколі Васильовичу Бігунцю – 80 років!

Славний син дубівської землі: шанованому лікарю, політичному та громадському діячу Миколі Васильовичу Бігунцю – 80 років!

15 сер 2018, 10:47    redaktor
0 коментарів    2 607 переглядів

Заслужений лікар України, Заслужений працівник охорони здоров’я України, Заслужений донор України, головний лікар КЗ "Дубівська РЛ №2" Микола Васильович Бігунець. За заслуги перед громадою нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1981 р.); нагрудними знаками «Відмінник охорони здоров'я» (1979 р.) та «За розвиток регіону» (2003 р.); вищою нагородою Товариства Червоного Хреста України (1983 р.); відзнакою «За розвиток Тячівщини» (2009 р.); грамотами з нагоди відзначення Дня місцевого самоврядування (2006 р.), 12-ої річниці незалежності України (2003 р.), 66-ї річниці визволення селища Дубове від німецько-фашистських загарбників (2010 р.), будівництва Дубівської дільничної лікарні (1972 р.), за активну участь в діяльності організації Товариства Червоного Хреста УРСР (1983 р.), Архієрейську грамоту отримав за сприяння у будівництві храму Святого Димитрія (1992 р.); Подяку організацію ліквідації наслідків березневої повені 2001 року.


Минулого вівторка, на світле свято Маковія, у доброму здоров’ї, сповнений світлими планами на майбутнє та заклопотаний звичними медичними та громадськими справами відомий дубівчанин, Заслужений лікар України, керівник Дубівської районної лікарні №2, громадський діяч і політик – депутат Верховної Ради СРСР останнього скликання Микола Васильович Бігунець зустрів свій славний ювілей – 80 років з дня народження.
Микола Бігунець надзвичайно шанована людина Тячівщини. Адже Заслужений лікар України є водночас й лікарем суспільної думки. Майже все своє трудове життя Микола Васильович вдало поєднує масштабну працю очільника лікарні, обтяжену великою відповідальністю за долю багаточисельного колективу, з надзвичайно плідною громадською роботою, що вилилась у суспільно корисну законодавчу діяльність депутата Верховної Ради СРСР, депутата обласної ради та депутата районної ради чотирьох скликань. Він є гідний син дубівської землі, напрочуд інтелігентний, великодушний та  скромний чоловік.
Стук материного серця
Народився Микола на світле християнське свято – Маковія, 14 серпня 1938 році й був  одинадцятою дитиною подружжя Василя та Ганни Бігунців. Сім’я жила скромно та батьківської любові вистачало всім дітям. Батько мотався по лісах, важкою лісорубською працею заробляв на кусень хліба: то в горах Румунії зникав, то в Альпах. А мама поралася по господарству, старші діти допомагали їй. У родині панувала взаємоповага й взаємодопомога, оскільки кожен виконував певне, доручене йому завдання. Як глибоко віруючі люди, Бігунці прищеплювали своїм дітям гуманну християнську мораль, вчили працелюбності, щирості, самостійності. 
Достойно пішли по життю всі діти Василя та Анни Бігунців. Найстарші - Михайло і Юрій у далекому 1943 році вступили в Бузулуці у корпус Людвика Свободи, пройшли війну і залишилися в Чехословаччині. Обидва закінчили військову академію, Юрій – пілот, Михайло був зав. кафедрою в інституті в м. Нітра. Петро здобув фах фізика, вчителював і проживає на Мукачівщині. Інші (на жаль, четверо уже покійні) живуть у Дубовому, де й працювали, створили гарні сім’ї. 
Найменший же Микола обрав медицину. Ще з дитинства він знав, що буде лікувати людей. А проявилося це бажання завдяки матері. Про це пише у власних листах-спогадах: «Згадую її духмяний запах, просочений різнотрав’ям, пахучим сіном, коров’ячим молоком. Пригорнувшись до грудей матері, я слухав мелодію її серця, яке то рівномірно прискорювало, то зненацька сповільнювало свою ходу. Фантазуючи в дитячій уяві, мені хотілося дізнатися, що це за чарівний орган і як він працює... трудової діяльності Я щодня слухав роботу десятків сердець, за понад 60 років трудової діяльності довелося почути ритм тисячі людських сердець. Серед них були здорові й хворі, проте мелодію серця мами я жодного разу більше не почув».
Непростий шлях до мрії
Дуже не просто у ті важкі, післявоєнні роки було  реалізувати ці хлопчачі мрії, але він зумів, звісно, за підтримки батьків та Божого благословення. 
У далекому 1953 році, після закінчення Дубівської школи, юнак вступив до Хустського медучилища. Батьківська наука бути настирливим і наполегливим допомогли йому успішно долати труднощі в науці. 
Розпочав Микола Бігунець свій професійний шлях фельдшером у Дубівській дільничній лікарні, згодом – завідувачем здоровпунктом у Комсомольську у середині 50-х років минулого століття. 
Як пригадує Микола Васильович, це був складний час, коли вирували страшні хвороби, з якими лікарям доводилося боротись будь-якими можливими методами. Необхідно було вести наступальну, активну, систематичну санітарно-освітню роботу з метою виховання загальної санітарної культури у населення. 
- Сьогодні дивно це звучить, але я згадую, як на моїх очах помер семирічний хлопчик, причиною було удушшя глистами. Держава вирішила це питання шляхом дегільмінтизації всіх відвідувачів ясел, шкіл, організованих колективів. Медиків було обмаль, в основному приїжджали з інших областей України. Фахівці - вихідці із Закарпаття – з’явилися лише в 60-х роках. Матеріальна база, оснащення медичних закладів були недостатні, розташовані вони були в пристосованих приміщеннях, - розповідає про ті роки ювіляр. 
Праця неабияк загартувало молодого медика. Додала стійкості й служба в армії аж на Уралі, в Челябінську (по двох роках після аварійного вибуху на заводі з виготовлення атомної зброї), де продовжував займатисьмедициною. Після повернення додому Микола Васильович продовжив працювати фельдшером вже у Краснянському здоровпункті.  Дуже хотілося підвищити свій професійний рівень і здобути грунтоні медичні знання. Отож, Микола Бігунець вступив до Чернівецького державного медичного інституту, який успішно закінчив у 1969 році. 
У ці роки познайомився Микола Бігунець зі своєю другою половинкою – Єфросинією (на жаль, нині покійна), що приїхала у далекі гори аж з-під Києва за направленням фахівцем-ветеринаром. Одружилися у 1964 році. А вже через рік у молодій сімї народилася донечка Ольга.
З фельдшера – у головлікаря
І ось у 1969 році дипломований фахівець М.В.Бігунець повертається у Дубівську дільничну лікарню, де працює терапевтом. І через рік його призначають головним лікарем закладу. 
Як розповідає Микола Васильович про свою професійну діяльність, медицина у гірській місцевості з кожним роком вдосконалювалася, реформувалася й будувалася на принципах доступності, професійності та безплатності. 
У кінці 60-х  на початку 70-х років виникла проблема налагодження дитячого харчування у зв’язку із поширенням гіпотрофії та рахіту серед дитячого населення. Аби вирішити цю проблему, ініціативний медик Микола Васильович організовує молочні кухні на базі дільниці для покращення дитячого харчування. Це привело до зменшення гіпотрофії, рахіту та смертності дітей, яка на той час досягала від 30 до 40 проміле.
З розвитком сільського господарства та промисловості у області почали споруджувати колгоспні пологові будинки, здоровпункти, поліклініки та стаціонари, де почали працювати молоді терапевти. Відбувся перехід на якісні показники здоров’я населення, а саме: наближення медичної допомоги до працівників на робочих місцях — на заводах, фермах, і тваринниках на полонинах; впровадження загальної диспансеризації населення району, введення лікувально-профілактичних заходів. Також було відкрито перший пункт швидкої допомоги у населеному пункті. Усе це здійснювалося за активної участі медиків-практиків та особисто Миколи Васильовича Бігунця. 
З набутого досвіду організації надання медичної допомоги сільському населенню у 1987 році у селищі Дубове на базі Дубівської лікарні було проведено Всеукраїнський семінар за участі Міністра охорони здоров’я М.П.Спіженка. 
Перелом в розвитку охорони здоров'я селища стався у 70-ті роки, коли під керівництвом благородної і далекоглядної людини – директора Закарпатського виробничо-вертолітного об’єднання Д.Д.Подольського (нині покійного) розбудовувалася інфраструктура селища. На черзі було і будівництво нової поліклініки. Не жаліючи своїх сил, часу, головлікар М.В.Бігунець об’їздив пів-України, шукаючи найоптимальніший варіант зразку приміщення поліклініки. Врешті, вразила будівля в Запоріжжі. Для виготовлення індивідуального проекту використано її будівельну документацію. До цієї роботи були задіяні фахівці кафедри відомого професора Грондо, художник П.Руснак.
Микола Васильович пригадує, що на зведенні будівлі працювали не тільки будівельники, а також медики, котрі міняли білі халати на комбінезони, щоб прискорити процес, не жаліли ні сил, ні часу, щоб під час суботників працювати на об’єктах медичних установ.
Тож нині поліклініка, розрахована на 465 відвідувань за зміну, до послуг дубівчан та жителів навколишніх сіл.  А фахівці-професіонали, що тут працюють, проконсультують, оздоровлять, зігріють теплим словом. Завдяки зусиллям головлікаря функціонував й корпус лікарні, де оздоровлювалося 125 пацієнтів. На жаль, кілька років тому лікарня пройшла оптимізацію й наразі медики в змозі прийняти у стаціонарах лише близько 60 пацієнтів. Завдяки мудрим та виваженим діям Миколи Бігунця збережено та укомплектовано медичний заклад необхідною медичною апаратурою, забезпечено кадрами, що дало можливість постійно вдосконалювати, наближати доступність, кваліфікованість, піднімати якість рівня медичної допомоги в селищі. Тривалий час Дубівська районна лікарня № 2 була обласною базою передового досвіду з безкоштовного комплектування донорів та роботи Червоного Хреста. Кількість донорів сягала 350-400 осіб на 1000 осіб населення. 
У 1975р. разом із головою селищної ради Микола Васильович заснував місцевий радіопункт, через який транслювалися виступи на санітарно-гігієнічні теми та на тему профілактики алкоголізму і наркоманії.
Згадуючи випадки з медичної практики, лікар зупиняється на історії пацієнта, якого доставили до лікарні у стані коми. Запросили досвідчених консультантів для встановлення діагнозу, які тільки розвели руками. У той час не було сучасної медичної апаратури, яка б допомогла в діагностиці, тому М.В. Бігунець опираючись на клінічне мислення та об’єктивні дані, продовжив виконувати медичні призначення, дещо їх скоригувавши. Пацієнт перебував у комі 18 діб. Лікар не полишав надії. На 18-ту добу вночі медична сестра увійшла до палати хворого, щоб виконати медичні призначення. Її здивуванню не було меж, коли вона виявила, що пацієнт у повній свідомості. Микола Васильович терміново прибув до лікарні й зібрав у хворого анамнез (опитав). Виявилось, що два роки тому той верхи на коні поспішав на полонину, щоб зібрати молочну продукцію. Його кінь раптово перелякався і скинув з себе господаря. Лише через деякий час на холодній та сирій землі чоловік прийшов до тями. Було встановлено, що внаслідок цього нещасного випадку й пацієнт отримав черепно-мозкову травму з можливою гематомою, яка потім проросла сполучною тканиною й довгий час не виявляла себе. Згодом під впливом несприятливих умов, стресу та артеріального тиску гематома проявилася і дала відповідну клініку. Завдяки професіоналізму та настирливості лікаря «малоперспективний пацієнт» вижив.
Особливо розкрився потенціал організаційно-методичної роботи головного лікаря під час виникнення та ліквідації наслідків останніх руйнівних паводків та процесів, які мали місце на території лікарської дільниці  (згодом Дубівської РЛ № 2) та призвели до людських жертв у 1998 р,, 2001 р. та 2010 р. Так, за його активної участі у медичний заклад було відселено потерпілих, забезпечено їх необхідною медичною допомогою,попереджено спалах інфекційних хвороб. А вірогідність спалаху інфекційних хвороб була серйозною, і з цього приводу до району були делеговані Головний санітарний лікар України А.С. Риженков та завідувач обласного СЕС В.П.Маркович, які надали практичну допомогу.
За роки керування лікарнею Микола Бігунець зумів згуртувати колектив. Дубівська лікарня № 2 стала першим в області медичним закладом, який був освячений священнослужителями. Під час Чорнобильської катастрофи понад 200 медичних працівників Дубівської районної лікарні № 2 запалили свічки у пам'ять про загиблих та зібрали гуманітарну допомогу у вигляді ліків та м'якого інвентарю. Її Микола Васильович особисто доставив у лікарню селища Іванків Чорнобильського району Київської області. У 2014 році колектив медичного закладу за ініціативи Миколи Бігунця зібрав посильну грошову та гуманітарну допомогу, яка була надіслана бійцям АТО.
Микола Бігунець щиро вдячний за підтримку у розвитку медицини своїм підлеглим: завідувачу відділення сімейної медицини Г.В. Стан, завідувачу терапевтичного відділення О.Ю. Чендей, акушер-гінекологу Н.І. Долгіній, дитячим лікарям В.І. Руснак, І.В. Метелешко, лікарю-дерматологу О.М. Білезі, невропатологу І.М. Білезі, лікарям загальної практики сімейної медицини О.О. Хавовчак та І.М. Мелешко, І.П. Собчук, лікарю-ординатору Б.С. Магей, ренгенологу О.М. Чорій, травматологу В.С. Стефурак, головній медичній сестрі Ф.І. Декет, старшій сестрі терапевтичного відділення Г.І. Декет, старшій медичній сестрі поліклінічного відділення М.П. Івачевській.
М. В. Бігунець часто виступає на медичних конференціях, місцевій пресі, радіо та телебаченні. Володіючи статистичним даними показників здоров'я населення та теоретичними основами медичного менеджменту, був учасником з'їзду лікарів України (від Закарпатської області) у м. Москва (1989 р.). На запрошення Президії Верховної Ради України був учасником святкування першої річниці проголошення незалежності України, яке відбувалося в палаці «Україна» (1991 р.). Біографічні дані про життя та трудову діяльність Миколи Бігунця поміщено до книжки «Імена твої, Україно», яка має й англомовну версію. 
Спеціаліст вищої категорії, він постійно підвищував свій фаховий рівень через систему самопідготовки та курсової підготовки на базах Київського інституту удосконалення лікарів, Львівського державного медінституту, Київської медичної та академії післядипломної освіти, Тернопільського державного медінституту з питань лікувальної справи: з пульмонології, соціальної гігієни, організації охорони здоров'я. 
Лікар суспільної думки
Професійну діяльність Микола Васильович поєднує з активною громадською роботою та політичною діяльністю. Із 1970 р. до 2010 р. незмінно обирався депутатом селищної та районної рад, де плідно очолював комісію з охорони здоров’я. У 1989 р. був обраний народним депутатом Верховної Ради СРСР по Закарпатському національно-територіальному окрузі. Зробив величезний внесок у регулювання міжрелігійних відносин в області. За його ініціативи прийнято рішення Президії Закарпатської облради про пільги жителям області, які упродовж 1939-1941 рр. емігрували в СРСР і стали жертвами сталінських репресій, а також прийнято рішення про призначення пенсій колгоспникам, які свого часу з різних причин не виробили мінімум трудових днів. 
А скільки освітніх, медичних  та закладів культури, доріг, мостів, газопроводів тощо будувалося в області за його депутатським клопотанням! Важко осягнути цей обсяг плідної депутатської діяльності. 
Не менш активною була і є позиція М.В.Бігунця, коли його обирали депутатом обласної ради та районної ради. Завжди виважено, мудро і толерантно захищає права й інтереси виборців. Бо це життєве кредо Миколи Васильовича: іти по життю гідно, з високо піднятою головою, з чесним сумлінням й вічним покликом творити добро. Не тільки лікар за покликанням, а лікар суспільної думки, цілитель людських душ – такий він у громадській роботі.
Незважаючи на велечезну кількість державних та громадських нагород, найвища нагорода для Миколи Васильовича — шана, повага та людські життя, які йому не раз доводилось рятувати. 
Справжній лікар завжди йде в ногу з часом, тому в новій економічній системі нашої держави Микола Васильович вбачає оновлену форму охорони здоров'я, яка б працювала на позитивний результат демографічних показників та здоров'я населення України. Саме таке завдання мають медики майбутнього покоління, вважає М.В. Бігунець.
Микола Васильович Бігунець і у свої 80-років залишається таким  же енергійним, працелюбним, цілеспрямованим. Без нього важко уявити сесію Дубівської селищної ради, бо є депутатом селищної ради і його слушні пропозиції служать для блага громади. Активно виступає  як член ради  на засіданнях Громадської ради при РДА. І живе, думаючи про день завтрашній охорони здоров’я мешканців селища.
А найбільшим щастям Миколи Васильовича є його сім’я. Стежкою батька пішла донька Ольга, працює лікарем-дерматологом, її чоловік І.М.Білега – лікар-невропатолог. Радують батьків та дідуся онучка Вікторія – столична журналістка та внук Богдан – студент медвузу.
З нагоди славного ювілею Миколу Васильовича щиро вітають всі рідні, близькі, колеги. Зичать добробуту та довголіття. Нехай тепло людської вдячності зігріває Вас, шановний ювіляре, а благополуччя та міцне здоров’я будуть невід’ємними супутниками у житті. На многая літ!
Л.БІЛАК.

Поділитися:

Коментарі
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.