Дубове C
Останні новини
Пошук
Дубове
» » Фоторепортаж: як випасають отари на полонинах дубівські вівчарі

Фоторепортаж: як випасають отари на полонинах дубівські вівчарі

25 травня 2018, 20:24    redaktor
0 коментарів    1 733 перегляда

Відразу після свята «Весняний полонинський хід» вівчарі погнали свої отари на полонини. Однак шлях до лісових вершин непростий. Аби дійти до основного місця літування, чабанам доводиться робити й тимчасові стоянки на кілька тижнів. 

Одним з таких тимчасових тирл для отари з Дубового стало урочище Білий Камінь, що поблизу полонини Апецька.  

Позашляховиком їдемо лісовою дорогою до місця випасу овець, через майже годину їзди стає помітна сірувато-біла пляма на зеленому фоні узгір’я. Це і є отара. Автівкою доїжджаємо якомога ближче, однак круті пагорби вирішуємо долати вже пішки - після проливних дощів, що пройшли напередодні, дорога надто ковзка. Тож ще півкілометра – й досягаємо мети. 


Сьогодні худоба останній день пасеться на узгір’ї, а вже завтра чабани поженуть овець до полонини Бедевельської, де пробудуть все літо.

Непроханих гостей зустрічають вірні охоронці отари – п’ять мохнатих псів. Вівчарі саме  доять маржинок. Супроводжуючий нас місцевий житель попереджає: 

- Ні у якому разі не вітайтеся з вівчарями, коли вони доять овець. За давнім повір’ям, це поганий знак. Худоба захворіє чи лихо якесь спіткає.

Тож прислухавшись до поради, відразу розпочинаємо знайомство з вівчарями. За головного чабана тут Михайло Декет, йому всього 25 років, та вже понад 10 років вівчарить, а останні 4 роки й сам почав збирати отари на випас. Допомагають молодому ватазі 4 пастухів - двоє старших, які мають по 64 роки, - Іван Вурста та Михайло Декет, і ще двоє молодших: Богдан Брай (28 років) та Іван Магула (29 років). 

Михайло Декет, що за старшого чабана, знайомить з шістдесятичотирирічним Михайлом Декетом. Він у вівчарській справі з 6 років, перейняв її від батька. Інші вівчарі також не новачки. Кожен випасає маржину понад 10 літ. Зараз дубівські ватаги доглядають понад 550 овець, які зібрали від дубівчан. 

-Вівчарем може бути лише той, хто любить цю роботу. Скільки молодих людей сидять без діла, але не кожен візьметься робити те, що робимо ми. Радше підуть на заробітки засвіти. Там й платять більше й робота геть інша, - каже чабан Михайло. 

Він змалку полюбив вівчарити, хоч у родині ніхто цим не займався. Каже, можливо, з нього розпочнеться нова династія вівчарів, якщо, правда, діти забажають успадкувати справу батька. 

А вівчарська справа непроста та з максимальним збереженням прадавніх традицій. Однак у комунікативному плані помітний прогрес. Зараз вівчарі зв’язуються з рідними не за допомогою трембіт, а мобільним телефоном. Використовують для підзарядки телефонів та ліхтарів акумулятори, а звичайних коней іноді заміняють на залізних. Та дещо залишається у цій справі незмінне. Так, щоденно прокидаються чоловіки о 3 годині ночі для доїння овець, ця процедура триває близько 2 годин. До речі, вівчарі орієнтуються на власний годинник, який ходить за європейським часом, а його стрілки ще жодного разу не були переведені ні на літній, ні на зимовий час. Вже на світанку вівчарі снідають. Після цього один чабанзалишається готувати сир та вурду, інші - женуть овець  на пашу. В обід та ввечері процедури повторюється: доїння маржин, обід/вечеря, виготовлення сирної продукції і чергова паша отари. А заганяють маржину до кошари вже у сутінках. 

На перший погляд, це безтурботна робота з нотками романтики. Однак все не так просто. 

Вівчарі кажуть, що пильнувати худобу треба повсякчас, то може здатися, що випустив і хай пасеться. А скільки різних небезпек чатує у горах. 

- Найбільша небезпека для отари – то ведмедиця. Коли вона голодна, то ні вогнем, ні собачим гавканням її не відлякаєш. За здобиччю, себто за маржиною, йде напролом. З кошари забере вівцю й рване до лісу. А ми, вівчарі, аби не зачепила, мусимо розступатися, - розповідає дід Михайло. 

Та це не єдина біда у горах. Громовиці та бурі - часте явище на узгір’ях.  Від дощу не сховаєшся у горах, та й пасти худобу треба за будь-якої погоди. 

Чоловіки пригадують, що два роки тому весною, коли тільки вивели отару на полонину, захурделило й землю вкрило кількасантиметровим шаром снігом. Через похолодання (у горах температура повітря значно нижча) сніг не танув  кілька  днів, тож маржині довелося буквально вигрібати їжу з-під сніжного покривала. 

…Подоївши овець, вівчарі взялися до приготування сиру. Доручили цю роботу найстаршому за віком Михайлу Декету. 

- У проціджене молоко (80 літрів) додаємо 5 ложок спеціальної закваски, збиваємо палкою й залишаємо, аби побродило, - розповідає вівчар. 

Коли ж молоко почало згортатися, дід  Михайло обережно руками збирає докупи згустки, формуючи сир. Рештки молока виливає до казана, а сир знову витолочує та вижимає. Відтак, казан з залишками молока чоловіки поставили на вогонь – буде вурда. Виготовлення сирної продукції - справа клопітка й довготривала. Однак для вмілого та з великим досвідом Михайла Декета це вже буденна робота, з якою він майстерно й з легкістю порається. 

- Цей сир – то перша їжа у нас, а ще токан, - кажуть чабани. -  Готуємо на вогні й картоплю, різні крупи, м'ясо. Виходить дуже смачно та корисно.

Так, йдучи на літування, вівчарі запасаються провізією на кілька тижнів, а потім продукти їм довозять місцеві мешканці, чиїх овець випасають. 

Приходять селяни до чабанів для того, аби забрати сирну продукцію. Так, кожна вівця за літування у полонинах дає своєму господарю 8 кг сиру та 3 кг вурди, а восени – 5 літрів молока. Натомість ґазди платять вівчарям за випас однієї маржини 350 грн. 

У підсумку виходить, що  за місяць кожен вівчар отримує й не надто велику суму, адже, враховуючи, що в отарі є від 50 до 80 власних овець чабанів, а ще з загальної суми йдуть витрати на харчування. То вівчарство – радше не заробітчанство, а поклик душі відчайдух. 

… Вже наступного дня після нашого візиту до тирла вівчарі погрузили на підводу найнеобхідніший реманент та погнали свою отару до гори Бедевельської. Ця полонина стала їх основним місцем перебуванням до кінця літування. 






























Л.БІЛАК.

Поділитися:

Коментарі
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.